«Афера Huawei» очима оператора

«Афера Huawei» останніми днями домінує в медіа. Слово «афера» я взяв у лапки, бо ця тема займає медійний простір, хоча жодна подія її не спричинила, хіба що хтось щось заявив. У наступних абзацах Ви побачите, що боятися смартфонів Huawei немає жодної причини. Автор статті — Петр Капоунек, а текст ми публікуємо з його дозволу.

«Афера» загалом полягає в тому, що Чехія долучається до країн, які вважають китайського виробника телекомунікаційних технологій Huawei загрозою безпеці. Сумно, що вся дискусія точиться на рівні віри кожного з учасників у надійність однієї чи другої сторони, а крім тверджень окремих сторін, перевірюваних аргументів майже не чути. Дискусія часто настільки ірраціональна, що звучать аргументи на кшталт «краще нехай мене шпигують ці, ніж ті» або «це неправда, але могло б бути». До того ж більшість інтернет-дискутантів про телекомунікації чи безпеку не знає абсолютно нічого.

Розгляньмо проблему ґрунтовніше й спробуймо розібратися…

ЧОМУ HUAWEI ТАК УСПІШНА

Для початку варто розвінчати поширений міф, що Huawei успішна, бо дешева й нахабно копіює технології інших компаній. Початки компанії справді були сумнівні, але після критики за те, що вона не поважала патенти, вона доклала величезних зусиль до досліджень і розробок. І багато років працювала над відновленням свого імені. Поки що, схоже, їй це вдалося.

Huawei пропонує рішення для телекомунікаційних операторів. Модульні, масштабовані, надійні. Вони постачають усе для Вашої мережі — від модема до маршрутизаторів і міжмережевих екранів, які становлять межу з публічним інтернетом. Для операторів це надзвичайно важливо. Ви будуєте мережу й знаєте, що як би її не розширювали, не змінювали чи не додавали нові технології, не доведеться при кожній зміні все викидати й будувати заново. Передусім у Вас є рішення, яке працює, і партнер, який хоче, щоб воно й надалі працювало, аби Ви наступного разу купили знову в нього. А якщо цей партнер ще й не намагається Вас «обдерти», це справді казкова ситуація. Це не означає, що Huawei найдешевша. Для більшості частин мережі є дешевша альтернатива. Але мати у своїй мережі 20 виробників, кожен із яких має іншу ваду у своєму рішенні, бути для кожного з них дрібною рибою і ніколи не знати, чи обране рішення одразу не полетить у смітник, бо не працює, — цього просто ніхто не хоче. Huawei постачає операторам рішення від А до Я, масштабовані, за розумними цінами та дуже доброї якості. У телекомунікаційному бізнесі вона фактично не має конкуренції. 

ЩО НА КОНІ

Як каже відоме прислів’я, понад усе йдеться про гроші. Huawei перебирає телекомунікаційний ринок. Суми величезні. Ніхто не знає, коли і чи зупиниться Huawei та який сегмент ІТ вона захопить за кілька років. Huawei зараз постачає й сервери та дата-центри, наприклад для ČEZ. Модель, коли Америка вигадує, а Китай виробляє, більше не працює. Huawei розробляє, володіє патентами й будує рішення, пристосовані до операторів. Вона залишила інших далеко позаду і є найбільшим власником патентів, пов’язаних із технологією 5G. Їх у неї вже близько 1 500. Для інших це, зрозуміло, гнітюче. Показувати пальцем на Huawei і казати «але ж вони китайці» — найпростіший захист, коли немає інших аргументів.

Ті, хто каже, що Huawei — ризик, теж мають рацію. Так і є. Так само, як Google чи Facebook. Технологічне домінування — це завжди ризик. Якби кожен із трьох наших головних операторів мав іншого постачальника, то, імовірно, не мало б значення, що один із них — Huawei. Коли всі мають одного постачальника, це ризик, навіть якби Huawei була з Південної Кореї, а її власники мали німби. Дурна програмна помилка, яка навіть не мусить бути навмисною, у поєднанні з вірусом чи атакою, спрямованою саме на цю ваду, могла б вивести з ладу всі мережі. У сучасні часи це була б справжня катастрофа, співмірна зі зброєю масового ураження. Але заміна виробника А на виробника Б проблему не усуває. Зрештою, не Huawei, а її конкурент Ericsson залишив клієнтів O2 у Великій Британії без інтернету приблизно на добу, а в оператора SoftBank у Японії збій тривав «лише» чотири з половиною години. 

ХТО МАЄ РАЦІЮ

Мають рацію обидві сторони. Huawei має рацію, коли каже, що її звинувачують без доказів. Тому вона вже кілька місяців домагається допуску до секретних відомостей від NBÚ (Національного управління безпеки). Мають рацію й ті, хто каже, що Huawei — ризик. Але вони кажуть не всю правду. Усі інші виробники становлять такий самий ризик. Шпигунство, проте, вже доведено щодо деяких інших виробників, а щодо Huawei — ще ні. Парадоксально, але саме американське АНБ проникло в інфраструктуру Huawei і вело там шпигунство. Серйозно. З іншого боку, шпигувати мережею так, щоб ніхто цього не помітив, не так просто. Так само як Ваші дані проходять через обладнання Huawei, шпигунство через обладнання Huawei проходило б через низку інших пристроїв і було б виявне. Якби були навіть натяки, що щось таке відбувається, ми б уже знали, а Huawei втратила б величезні доходи. А важливі передусім саме ці доходи.

Справжній ризик для безпеки — це насамперед домінування на ринку, хоч би хто домінував.

ЯКЕ ШПИГУНСТВО ПРАВИЛЬНЕ

Останній аргумент полягає в тому, що краще, аби за нами шпигували союзники, ніж наші вороги. Але ми не помічаємо, наскільки наші союзники шпигують за нашими ворогами. Тож дивно, що західні технології в Китаї все ще можна продавати. Наприклад, Apple.

Афера PRISM, Едвард Сноуден. У США йому загрожує в’язниця за те, що він розкрив, як саме через такі технології здійснювалося всесвітнє шпигунство. Аргумент, що це не має значення, бо так діє демократична країна, Сноуден, імовірно, не почує. Бекдори в мережевому обладнанні західних виробників, прослуховування канцлерки Меркель. І саме США, а отже й її агентство АНБ, постійно намагаються вбудовувати бекдори в різні технології. Такі випадки не рідкість. Додані посилання — лише невелика вибірка.

Наші союзники стежать за нами й прослуховують нас, але чи маємо ми вважати, що вони роблять це, щоб нас захистити? Хіба це не викривлена логіка? Реальність набагато простіша. Ядерна війна з Китаєм найімовірніше не чекає на нас у найближчі роки. Війна точиться економічно: мита, санкції, промислове шпигунство. У цьому сенсі наші союзники становлять схожі ризики, що й наші найзапекліші вороги.

Але зверніть увагу ще на одне. Думка, що ворожа іноземна держава могла б, бодай гіпотетично, бачити всю нашу комунікацію, неприємна. Проте саме таке відчуття багато років мала більша частина світу — завдяки нашому (тобто західному) технологічному домінуванню. Тепер карта обернулася, і хтось у одній-єдиній речі має над нами перевагу. І раптом ми не знаємо, що робити. 

НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО РОБИТИ? ЗАБОРОНИМО!

Поки що NÚKIB (Національне управління з кібернетичної та інформаційної безпеки) видало лише рекомендацію, але це може бути провісником фактичної заборони. Мабуть, це частина нашої традиційної культури: коли політики чи чиновники в нас не знають, що робити з якоюсь проблемою, вони видають якусь заборону. У цьому випадку спокуса ще більша — так би мовити, підлеститися до союзників і щоб NÚKIB виявило якусь активність. Але ризики цього кроку високі.

Головна користь вільного інтернету та пов’язаних із ним технологій і послуг у тому, що він міжнародний. Для нас, демократичного світу, це має неприємні наслідки у вигляді пропаганди, дезінформації, фейків і всіляких соціальних бульбашок. Агенції ворожих країн, як-от Росія чи Китай, мають через інтернет вплив, якого б інакше навряд чи здобули. Це, безперечно, неприємно, і наша демократична система мусить знайти способи з цим упоратися. Але скільки зморшок інтернет завдає лідерам тоталітарних режимів? Розділення технологічного світу, а з ним і самого інтернету, на західну й східну половини не принесло б нам жодних переваг, окрім хибного відчуття безпеки. Зате відкрило б шлях низці східних недемократичних режимів до повного контролю над мережею, а отже й над її користувачами. Ось це і є справжня загроза.

Було б надзвичайно наївно думати, що, прибравши з наших мереж одного конкретного провідного виробника технологій, ми забезпечимо кібербезпеку. Раціональна політика безпеки має працювати інакше. Як?

→ Експлуатувати ключові системи держави та публічної адміністрації окремо

→ Резервувати їхню роботу комбінацією обладнання кількох виробників (цей захід необхідний і з погляду надійності)

→ Ретельно перевіряти обладнання й контролювати його власну комунікацію, а то й обмежити його доступ до інтернету

→ Вимагати від виробників співпраці під час аудитів безпеки або надання доступу до їхнього вихідного коду

→ Мати напоготові кризові сценарії на випадок відмови будь-якого елемента технологічного ланцюга

У справі Huawei німецьке Федеральне відомство з інформаційної безпеки (BSI) заявило, що йому бракує доказів, потрібних для заборони Huawei. Виробник, за повідомленнями, співпрацює й надав їм свій код. Проблем досі не знайдено. Німецьке BSI — не установа, що стоїть над нами, і сліпо йти за нею, мабуть, теж не слід. Так само немає причин сліпо вірити твердженням Сполучених Штатів, які мають у цій справі власні інтереси. Проте існує Агентство ЄС з мережевої та інформаційної безпеки (ENISA). Воно має проаналізувати ситуацію й відповідні технології та видати відповідальний висновок, що враховуватиме інтереси й позицію європейських країн. Саме він має бути для нас дороговказом. Викидати зараз у паніці все обладнання Huawei було б поспішно й недалекоглядно.

Петр Капоунек

Якщо ця тема Вас зацікавила, прочитайте також статтю Бездротовий зв’язок в інфраструктурі інтернет-мереж або наші найновіші статті.

Оновлено 5 березня 2024 р.