Інтернет у хмарах

Інтернет

21. 5. 2020

Кілька років тому, сідаючи в літак, ми мусили залишати робочий світ. Ми не могли телефонувати чи відповідати на електронні листи, стежити за ринком в інтернеті або підтримувати зв’язок із колегами по роботі. Якщо ми хотіли подивитися фільм, треба було подбати, щоб для нас заздалегідь вибрали фільм у польоті. Для одних це був порятунок від сучасного технологічного тиску, а для інших — прикра зупинка справ і неефективне використання годин у літаку без жодної можливості брати участь у робочому ритмі.

За останнє десятиліття ми пройшли довгий шлях завдяки великому прогресу. Ми живемо у світі, де потреба в доступі до інтернету панує майже невпинно. Можливість підключитися й продовжувати жити в нашому ритмі — буквально на відстані витягнутої руки. Робота більше не мусить зупинятися лише тому, що ми в повітрі.

Сучасні технології бездротових роутерів дають змогу користуватися Wi-Fi вдома або підключатися до публічної послуги в місті, кав’ярні й, не в останню чергу, на літаку. Пристрої, як-от ноутбук, планшет чи смартфон, шукають і розпізнають найближчу точку доступу та можуть до неї підключитися.
Як і в домашніх мережах, можна вибирати між бездротовим і дротовим підключенням. На літаку також можна вирішити, чи дозволити пристрою доступ до спільної інформації через Wi-Fi без кабелів для підключення до фізичного порту даних; деякі літаки пропонують приватне підключення кабелем. Без підключення літака до інтернету таке з’єднання слугувало б лише для споживання вмісту на сервері, розташованому в літаку. А що далі?

Як це працює

Чи замислювалися Ви, як Wi-Fi потрапляє на літаки? Це можна зробити двома способами. Перший — пряме з’єднання літака зі спеціальними наземними мобільними вежами. Другий — супутниковий Wi-Fi. Коли на літаку є підключення до Wi-Fi, його важливо розподілити між пасажирами.

Але як саме працює Wi-Fi на літаках? Візьмімо для прикладу Gogo. Це один із найбільших провайдерів інтернету на літаках, який використовує наземні вежі та супутники по всьому світу. Gogo обслуговує такі авіакомпанії, як Delta, United, Alaska Airlines, Virgin Air чи Steve Nolan. Інші провайдери інтернету на борту працюють за подібним принципом.

Наземні мобільні вежі

Наземні мобільні вежі забезпечують комплексну мережу 4G, яка тягнеться вздовж маршруту в кожній розвиненій країні. Літаки приймають сигнал за допомогою антени на нижній частині фюзеляжу, яка намагається вловити найкращий сигнал із цих веж. Це один із перших способів забезпечити Wi-Fi на літаках. Він схожий на вежі, що дають сигнал мобільним телефонам, але, звісно, пристосований до швидкісної цілі: антенні системи спрямовані в небо, а частоти підходять для великої дальності.

Точка доступу Wi-Fi в салоні літака підключена до мобільної мережі GSM, завдяки чому електронні пристрої можуть підключатися через звичайний Wi-Fi і отримувати повноцінний доступ до інтернету.

Потужність і покриття сигналу залежать від висоти та навантаження на мережу, але зазвичай усе працює так само, як удома чи в офісі. Помітна різниця виникає, щойно Ви летите над морем, де немає наземних мобільних веж, — підключення зникає. Мережа доступна лише на висоті від 10 000 футів. По всій Європі є 300 наземних станцій, чотири з них — у Чеській Республіці. Наземні системи зазвичай мають безлімітний щомісячний пакет даних, який оплачують власники літаків, а використання даних входить у погодинні ставки.

Але як підключити літаки, що летять над океаном?

Супутниковий зв’язок

У супутниковій мережі літаки підключаються до інтернету за допомогою антени на верхній частині фюзеляжу. Вони використовують інші частоти, ніж вежі стільникової мережі 4G.

Ця система зв’язку з’єднує антену літака у верхній частині корпусу із супутником, що обертається в космосі. Супутник також обмінюється даними з наземною станцією, яка має пряме підключення до інтернету. Коли пасажир надсилає запит із точки доступу Wi-Fi літака, точка підключення літака передає запит геостаціонарному супутнику, який обробляє його через двосторонню лінію з наземною станцією по широкосмуговому радіоканалу. Зв’язок дуплексний, а підключення може мати досить високу пропускну здатність; усе залежить лише від смуги пропускання. Єдиний недолік — помітне збільшення затримки, навіть порівняно з мережею LTE. Мережа геостаціонарних супутників висить над поверхнею Землі на висоті близько 36 тисяч км. Сигнал справді рухається зі швидкістю світла, тобто трохи понад мільярд кілометрів на годину, але зважте, що цей шлях проходить чотири рази: від літака до супутника, від супутника до наземної станції, від наземної станції назад до супутника і від супутника до літака. До цього треба додати час на маршрутизацію на Землі та відповідь наземних серверів із вмістом. Якщо наземна станція в США, то відкриття вмісту сервера kvalitni-internet.cz означає, що зв’язок має пройти ще тисячі кілометрів підводним кабелем до Праги, завантажити дані на сервері й відправити їх назад до США, потім у космос і далі на планшет, підключений до мережі Wi-Fi в літаку. Додавши ці значення, отримаємо затримку в сотні мілісекунд, а то й кілька секунд.

Тож зрозуміло, чому перевагу віддають наземному підключенню через мережу LTE. Більшість сучасних супутникових систем також пропонує нижчу швидкість підключення, ніж наземні, але цей показник поступово підтягується. Доступ тарифікується за кожен МБ під час кожного використання.

Система розподілу Wi-Fi на літаку

Літак отримує сигнал Wi-Fi через наземні мобільні вежі або супутники. Коли підключення є, важливо усвідомлювати, що отриманий канал треба розподілити між пристроями пасажирів на борту. Тому кожен літак має бути оснащений чотирма елементами:

Велика спеціалізована антена
Потужні радіопередавачі для зв’язку із супутниками чи наземними вежами в певному діапазоні електромагнітного спектра
Модем для приймання інформації
Система розподілу, що ділить цю смугу пропускання між людьми й пристроями на літаку.

Саме ці елементи — антени, радіостанції та системи літака — забезпечують Wi-Fi на борту. Якщо Wi-Fi у польоті стане кращим, то завдяки кращим параметрам цих компонентів і систем.

Швидкість підключення та параметри

Авіакомпанії застосовують різні цінові стратегії підключення пасажирів до інтернету на борту. Зазвичай це різні варіанти у формі пакета залежно від використання даних або різні ціни за підключення різних пристроїв — планшета, ноутбука чи смартфона. В інших авіакомпаніях вирішальним є тип літака — Airbus чи Boeing.

ПОРАДА: Прочитайте також нашу статтю Інтернет у школах

Оплата Wi-Fi пакетом

Ціна бездротового Wi-Fi залежить від пакета, який купує клієнт, — до польоту або прямо на борту. Щодо пакетних стратегій доступу до інтернету, цінові схеми дуже різні: деякі перевізники продають Wi-Fi на необмежену кількість польотів, інші беруть плату за час або за порції даних, і витрати можуть швидко зростати. Деякі авіакомпанії можуть мати й різні типи систем Wi-Fi залежно від типу флоту — наприклад, Airbus чи Boeing, або внутрішній літак чи далекомагістральний міжнародний. Кожна компанія, що надає Wi-Fi на борту, має іншу стратегію, але досить часто це комбінація тривалості польоту, протягом якого можна користуватися підключенням, спожитих мегабайтів або довшого підключення, якщо Ви подорожуєте регулярно, навіть кілька разів на місяць.

Wi-Fi для різних пристроїв

Багато авіакомпаній беруть різну плату залежно від типу пристрою, який Ви підключаєте, — чи Wi-Fi потрібен для ноутбука, телефона чи планшета. Оскільки менші пристрої, як-от смартфони, зазвичай використовують менше даних, для них Wi-Fi дешевший. Але багато хто вважає, що це більше питання маркетингу: бізнесмени, які користуються ноутбуками, заплатять певну суму, щоб працювати прямо в повітрі.

Найближче майбутнє Wi-Fi на літаках

Вартість купівлі та встановлення кращого обладнання на літаках досі знизилася настільки, що багато авіакомпаній почали інвестувати в оновлення на нові технології. А ще цікавіше й важливіше те, що ці технології переходять на вищі швидкості, і навіть лоукости запроваджують послугу Wi-Fi на борту своїх літаків.

За оцінками, до 2019 року підключення до Wi-Fi матиме більшість європейських перевізників.

Inmarsat разом із Deutsche Telekom розробляє European Aviation Network [EAN] — високопропускну супутникову мережу, підтримувану наземними вежами. Inmarsat як оператор супутникової мережі та T-Mobile як оператор мобільної мережі поєднали переваги обох систем в одне функціональне ціле. Їхня мета — надійна швидкісна широкосмугова послуга в повітрі по всій Європі. EAN готова до запуску. Авіакомпанії групи IAG, як-от British Airways, Iberia, Vueling чи Aer Lingus, оснащують саме цією системою свої регіональні літаки. Пасажири матимуть доступ до інтернету на борту літака в середині року, а приблизно на 90 % літаків — до кінця року, до весни 2019 року.
«Понад половина літаків світу буде оснащена Wi-Fi для польотів протягом найближчих двох років», — каже Inmarsat. «До 2020 року авіаційний зв’язок має стати галуззю з мільярдним доходом».

Тож сподіваймося, що одного прекрасного дня всюдисущий інтернет на літаках служитиме роботі й розвагам пасажирів за прийнятною ціною та без обмежень даних. Для багатьох із нас тоді далекі перельоти світом стануть значно менш нудними.